Курс України на європейську інтеграцію вимагає перегляду пріоритетів державної політики у сфері охорони дитинства, впровадження успішних підходів із світової практики захисту прав дітей, які базуються на забезпеченні прав і найкращих інтересів дитини, спрямовуються на підтримку сім’ї, створення умов для виховання та розвитку дітей у сім’ї або середовищі, максимально наближеному до сімейного.

Національну стратегію реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки розроблено з метою зміни існуючої системи інституційного догляду та виховання дітей, яка не відповідає реальним потребам дітей та сімей з дітьми, і створення умов для повноцінного виховання та розвитку дитини в сім’ї.

Головні принципи реформи деінституалізації:

  • безпека і благополуччя дитини є пріоритетом державної політики;
  • сім’я є найкращим середовищем для виховання та розвитку дитини;
  • збереження сім’ї для дитини є головною умовою забезпечення найкращих інтересів дитини та її благополуччя;
  • державою заохочується та підтримується відповідальне батьківство;
  • реформування системи інституційного догляду та виховання дітей проводиться з урахуванням потреб, думки та інтересів кожної дитини;
  • залучення дітей до прийняття рішень, що стосуються їх життя та майбутнього.

У 1991 році Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини та визнала, що сім’я є найкращим середовищем для виховання дитини, її розвитку та становлення особистості. Серед основних засад державної політики щодо соціального захисту дітей визначено створення умов для реалізації права кожної дитини на виховання в сім’ї, забезпечення пріоритету сімейних форм влаштування дитини.

Наразі не кожна дитина в Україні має можливість зростати в сприятливому сімейному оточенні. Бідність родин, складні життєві обставини, недостатність на місцевому рівні послуг з підтримки дітей та сімей з дітьми зумовлюють дитячу бездоглядність, призводять до соціального сирітства та потрапляння дітей у інституційні заклади: загальноосвітні школи-інтернати; інтернати; навчально-реабілітаційні центри; будинки дитини; дитячі будинки; дитячі будинки-інтернати; навчально-виховні комплекси, у складі яких є групи, класи, відділення цілодобового перебування дітей; інші заклади цілодобового та довготривалого перебування дітей, у яких одночасно проживає більше ніж 15 дітей. Крім того, в Україні функціонують заклади інституційного догляду та виховання дітей, утворені громадськими об’єднаннями, благодійними фондами, релігійними організаціями.

Інклюзивним навчанням у загальноосвітніх і дошкільних навчальних закладах охоплено менше ніж 2 відсотки дітей з інвалідністю, що також спонукає батьків дітей з інвалідністю віддавати їх до інтернатів. 

Водночас щороку збільшуються видатки на утримання мережі закладів інституційного догляду та виховання дітей. Так, у 2014 році з державного бюджету на утримання таких закладів було виділено 5,1 млрд. гривень, у 2015 році – близько 6,4 млрд. гривень, у 2016 році – понад  7 млрд. гривень. При цьому в середньому 70 відсотків коштів витрачається на заробітну плату працівників закладів, близько 14 – на оплату комунальних послуг та утримання будівель і лише 15 – безпосередньо на задоволення потреб дітей, зокрема харчування, одяг, лікарські засоби.

Система інституційного догляду та виховання дітей є не лише затратною, а також неефективною та шкідливою як для самої дитини, так і для її сім’ї та суспільства в цілому. Особливо негативними є наслідки такого догляду та виховання для дітей віком до трьох років, у яких найбільше спостерігається затримка фізичного та психоемоційного розвитку. Більшість дітей перебувають у закладах тривалий час – понад три, а іноді понад 10 років. Тривале перебування дитини поза межами сім’ї призводить до руйнування її особистісних зв’язків з батьками. Діти виростають непідготовленими до самостійного життя, не мають необхідних соціальних умінь і навичок.

Таким чином, існує потреба у консолідації зусиль держави, інститутів громадянського суспільства, а також необхідність розпочати реформування системи інституційного догляду та виховання дітей.

Основними учасниками процесу реформування системи інституційного догляду та виховання дітей мають бути держава, органи місцевого самоврядування, інститути громадянського суспільства, представники бізнесових кіл та міжнародні донори України. Значну роль у таких змінах відіграє суспільство в цілому.

Забезпечення зростання дитини в сім’ї повинно бути пріоритетом в усіх сферах державного управління, пов’язаних з реалізацією прав дитини. При цьому держава є головною стороною, відповідальною за перехід від інституційного до сімейного догляду та виховання дитини, а дії щодо підготовки та впровадження реформи координує Кабінет Міністрів України.

Органи місцевого самоврядування сприяють реалізації реформи інтернатів, створюють необхідні умови для виховання дітей, забезпечення їх безпеки та благополуччя, виявлення та підтримки вразливих сімей з дітьми з метою збереження сім’ї для дитини та запобігання вилученню дитини у батьків. Відповідно до найкращого світового досвіду органи місцевого самоврядування забезпечують розвиток соціальних, медичних, освітніх, реабілітаційних послуг для дітей та сімей з дітьми, можуть виділяти необхідні для цього фінансові та кадрові ресурси.

Держава із залученням громадських об’єднань, благодійних організацій, церкви та релігійних організацій у взаємодії з учасниками процесу реформування системи інституційного догляду та виховання дітей повинна забезпечувати формування громадської думки про пріоритетність прав і найкращих інтересів дитини, поширення ідеї відмови від інституційного догляду та виховання дітей; проводити моніторинг діяльності місцевих органів виконавчої влади щодо реалізації реформи інтернатів; сприяти створенню ринку соціальних послуг та забезпечувати їх надання.

Представники бізнесових кіл і міжнародних донорів України мають стати повноцінними учасниками процесу реформування системи інституційного догляду та виховання дітей. При цьому формами їх участі можуть бути фінансова та інша допомога дітям і сім’ям з дітьми, а не закладам, створення безбар’єрного середовища, сприятливих умов праці для батьків, які виховують дітей, тощо.

Суспільство в цілому має стати нетерпимим до порушення прав дітей, визнати, що дитина є носієм прав і суб’єктом соціального життя, усвідомити важливість зростання дитини в сім’ї для її подальшого благополуччя, негативність інституційного догляду та виховання для розвитку дитини та необхідність підтримки територіальною громадою сімей з дітьми. Діти мають бути активними учасниками суспільного життя, їх думка має враховуватися.

Метою реформи інтернатів є зміна системи інституційного догляду та виховання дітей на систему, яка забезпечує догляд і виховання дитини в сімейному або наближеному до сімейного середовищі.

Реформа проходить через етапи удосконалення законодавства для забезпечення реформування системи інституційного догляду, розроблення фінансових механізмів забезпечення реформування системи інституційного догляду та виховання дітей, розвитку послуг з підтримки дітей і сімей з дітьми, розроблення та впровадження регіональних планів реформування системи інституційного догляду та виховання дітей, виявлення сімей з дітьми, які перебувають на ранніх етапах вразливості, підтримки біологічної сім’ї дитини, розвитку мережі та забезпечення надання освітніх, медичних, соціальних, реабілітаційних послуг (зокрема раннього втручання, інклюзивного навчання) на рівні територіальної громади з урахуванням її фінансових можливостей і потреб мешканців, доступності послуг для дітей з особливими потребами, зокрема дітей з інвалідністю, та сімей, у яких виховуються такі діти, розвитку послуг з підтримки сімей з дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах, з метою збереження сім’ї для дитини, розвитку послуг альтернативного догляду за дітьми, які з певних причин не можуть проживати з біологічними батьками, розроблення та затвердження стандарту послуги з підготовки до самостійного життя дітей, які виховуються в системі альтернативного догляду за дітьми.

У реформі інтернатів має бути задіяно і суспільство. Зокрема, необхідним є формування суспільної думки щодо важливості виховання та розвитку дитини у сім’ї, неприпустимості розлучення дитини з батьками через особливості її розвитку, негативних наслідків інституційного догляду та виховання для дитини та суспільства в цілому, важливості ролі територіальної громади в забезпеченні найкращих інтересів дітей, створення сприятливих умов для залучення до реалізації реформи представників бізнесових кіл, міжнародних донорів України, волонтерів та інших спонсорів, впровадження громадського контролю прийняття рішень стосовно дитини в її найкращих інтересах, дотримання прав дитини в закладах інституційного догляду та виховання дітей.

Реалізація реформи здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, інших джерел, не заборонених законодавством.

Обсяг фінансових, матеріально-технічних і трудових ресурсів, необхідних для реалізації реформи, визначається щороку з урахуванням можливостей державного та місцевих бюджетів, інших джерел, не заборонених законодавством.

Держава вживатиме заходів до залучення інвестицій для реалізації реформи і забезпечуватиме моніторинг їх цільового використання.

Для реалізації визначених цілей та завдань виконання реформи передбачається в три етапи, з 2017 до 2026 року. 

I етап (2017-2018 роки) – підготовчий – передбачає:

  • розроблення та прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації реформи системи інституційного догляду та виховання дітей, організацію методичного забезпечення;
  • аналіз існуючої мережі закладів інституційного догляду та виховання дітей з метою оцінювання забезпечення реалізації права дитини на виховання в сім’ї та затвердження регіональних планів реформування системи інституційного догляду та виховання дітей;
  • формування та навчання міжвідомчих робочих груп з упровадження реформи;
  • розроблення навчальних програм для підготовки та перепідготовки фахівців, зокрема тих, які працюють із дітьми з інвалідністю;
  • розроблення критеріїв моніторингу процесу реформування системи інституційного догляду та виховання дітей;
  • залучення інвестицій для реформування системи інституційного догляду та виховання дітей.

II етап (2019 – 2024 роки) – реалізація реформи – передбачає:

  • виконання регіональних планів реформування системи інституційного догляду та виховання дітей;
  • реформування закладів інституційного догляду та виховання дітей, зокрема шляхом їх ліквідації, реорганізації у заклади денного перебування дітей;
  • припинення практики влаштування дітей віком до трьох років до закладів інституційного догляду та виховання дітей;
  • зменшення кількості дітей, які виховуються в закладах інституційного догляду та виховання дітей, зокрема шляхом влаштування їх до сімейних форм виховання;
  • забезпечення доступності послуг для дітей та сімей з дітьми відповідно до їх потреб на рівні територіальної громади;
  • скорочення мережі загальноосвітніх шкіл-інтернатів для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, шкіл-інтернатів для дітей, які потребують соціальної допомоги, спеціалізованих шкіл-інтернатів, гімназій-інтернатів, ліцеїв-інтернатів, колегіумів-інтернатів, санаторних шкіл-інтернатів, спеціальних шкіл-інтернатів, дитячих будинків-інтернатів, дитячих будинків, будинків дитини, навчально-реабілітаційних центрів із цілодобовим перебуванням дітей та кількості дітей, які в них виховуються та навчаються.

III етап (2025-2026 роки) – підсумковий – передбачає:

  • комплексний аналіз ситуації в Україні (за регіонами) щодо забезпечення права дитини на виховання в сім’ї;
  • аналіз ефективності діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо реалізації реформи, зокрема:
  • аналіз досягнення очікуваних результатів, визначених реформою (за регіонами);
  • визначення стратегічних напрямів подальшого розвитку системи забезпечення та захисту прав дітей в Україні.

Розробка і впровадження регіонального плану стосовно збільшення обсягів надання послуг з догляду на сімейній основі (реформування інтернатних закладів) у Київській області («Громада для дитини») проводиться в рамках реалізації проекту «Модернізація системи соціальної підтримки населення України» спільно з Міністерством соціальної політики України та Київською облдержадміністрацією за підтримки Світового Банку.

Comments are closed.

Close Search Window